1151

Липень 2022 року, Данило з матірʼю стоячи на узбіччі чекають на машину, якою вони могли виїхати з Херсонщини. Водій, який обіцяв вивезти, зник зі звʼязку. Наступного дня, вони все ж знайшли іншого, але той чесно відповів: «Приїду чи ні- 50/50». Вони просто чекали, єдина надія була на цього водія. Взяли кота, мінімум речей і надію, що авто все ж таки приїде. Проїжджаючи повз згорілі автівки, розтрощену техніку, розбитий міст, подих перехоплювало. Проте прибувши до контрольного пункту черга виявилася нескінченною - 1150 машин. Невідомо коли і як вони виїдуть, але вирішили стояти, іншого виходу не було. День за днем люди здавалися тінями. Води майже немає, їжі обмаль. Найстрашніше було бачити дітей, які плакали без зупинки, і жінок, що народжували прямо у кріслі авто. Поруч з машинами установили артилерійські установки. Навколо хаос. Вода все ж закінчилась, і Данила відправили до криниці. Це були найдовші метри в його житті. Біля криниці стояли солдати, набрали води в бутля, але подих перехоплювало. Він не знав що може бути в голові цих чоловіків. Видихнути вдалося лише повернувшись назад і зачинивши двері машини. За три дні черга просунулась лише на 40 машин. Варіантів не багато, водій запропонував заплатити щоб їх пропустили. Проте на блокпосту їх розвернули і сказали: «Вантажний транспорт не пропускаємо». Це був момент відчаю. Здавалось, що це кінець. Але в останню мить зʼявився варіант вантажно-пасажирського авто брата водія. Знову сумніви та страх, але ризикнути треба. І так 20 людей, в невеличкому мерседесі туляться, блокпост залишився в дзеркалі заднього виду. Вони вирвались. Попереду ще сотні кілометрів, тому вирішили зупинитись щоб переночувати. Покинутий дитячий садочок, навколо цигани і незнайомі люди. Матір у відчаї, вона не може спокійно заснути поруч з ними. Данило вирішив перенести невеличкі матраци до іншої кімнати, накрив покривалом та заспокоїв маму: «Відпочивай, я прослідкую». Наступного ранку вони вирушили далі. Нарешті тиша. (авторка-Бабій Анастасія)