Погріб. Люди. Турбота. Тепер щоразу коли заходжу у погріб, де мої батьки у селі зберігають харчі на зиму, я завжди згадую людей, які з перших днів повномасштабного вторгнення жили тут 3 місяці та 18 днів. У погребі площею 20 квадратних метрів разом із стелажами консервації та ящиками картоплі жили 12 дорослих людей. Мої Батьки, моя рідна сестра із сімʼєю у четверо осіб, а також сусіди. Вони днювали і ночували у цьому погребі. Чоловіки час від часу виходили на вулицю до криниці, щоби набрати води для приготування їжі та вмитися. Або винести відро, у яке всі ходили в туалет. А жінки і підлітки, то постійно жили у погребі, і носа не висовували на двір, бо там літали ракети, дрони і літаки. Мій Тато заздалегідь підготував погріб для тимчасового перебування у ньому, бо за тиждень до повномасштабного вторгнення росії в Україну по всіх медіа радили скласти «тривожну валізу», то батько у погріб по приносив одіяла, подушки, баклашки з водою, крупи, одяг і навіть на одну із стін погреба коврв прибив для комфорту. Одним словом облаштував погреб для зручності, щоб не так моторошно було. Там була у них навіть, так звана «кухня» облаштована в одному кутку, в іншому~ типу ванна і туалет, а по все ~ зона відпочинку: просто на ящиках з картоплею тато поклав доски, а вже на них матраси, ковдру…Погреб був для усіх місцем порятунку від війни і міцної єдності. Тепер щоразу, коли заходжу в погріб брати консервацію, то згадую усіх Людей: Маму, Тата, Сестру, зятя Володю, своїм племінників Миколку і Катрусю, усіх сусідів, які тут зустріли війну. Ці Люди з вірою і надією підбадьорювали один одного, зі страхом і болем читали і обговорювали новини, моніторили карту повітряних тривог і молились. Моя Мама розповіла, що за свої 67 років вона так щиро зі сльозами на очах не молилась, як чула над хатою гул літаків та свист ракет. А сестра поділилась думками під час однієї телефонної розмови зі мною, що вона усвідомила наскільки життя миттєве! Сусідка тьотя Люда скаржилася постійно на біль у спині до того, як вона потрапила у погріб, а живучи тут~ вона забула про свою болячку, і продумувала: чим може бути корисною для захисників України. Катруся постійно читала-читала-читала електронні книги, на пауер банку ~ так відволікалось і від жахливих новин і тривожних розмов навколо. Зять Вова разом із сином Миколою та іншими чоловіками пішли у тероборону, і щовечора робили обходи частини села для виявлення підозрілих обʼєктів. Усі люди із трепетом переживали цей складний період, і їхнім гаслом було: ми не здамося, бо у єдності наша сила, і у гідності- наша міць! Турбота, от що тримало цих людей у погребі, та і кругом по всій країні. Турбота один про одного просто так, безкорисно і щиро, це те почуття і дія, яка допомогає долати труднощі психологічні та фізичні. Турбота на 20 квадратних метрів погреба стало одним із вектором впевненості у продовженні мирного життя, без війни.
