Хоча я вже бував в Україні до початку повномасштабної війни — і був повністю зачарований цією країною — усвідомити, що Україна раптово опинилася у стані тотальної війни, було важко повірити. Як у наш час просвітництва могло статися таке? На жаль, нам показали, що це можливо і що це буде продовжуватися. З важким серцем у ті перші дні я намагався усвідомити, як Україна може дати відсіч наддержаві та вижити. Перспективи були вкрай похмурими.
А потім пролунало звернення президента Зеленського… якщо переказати його словами: «Я тут!» На мій погляд, це не надто приховане послання звучало так: «Залишайтеся зі мною. Я залишаюся з вами! Наша країна потребує нас обох!» І країна залишилася з ним. Потім пролунала фраза, яку запам’ятають у світовій історії на сотні років. Коли Сполучені Штати, намагаючись врятувати того, кого вони вважали президентом приреченої країни, запропонували президенту Зеленському літак для евакуації, його відповідь була: «Мені не потрібна поїздка. Мені потрібні боєприпаси!» Сполучені Штати, а насправді весь світ — особливо Росія — недооцінили волю, мужність, стійкість та силу українців. Цей вчинок президента — на мою думку — став тим фундаментом, якого країна потребувала, щоб повірити, що вони виживуть разом і подолають цю агресію з боку міжнародного тирана.
Далі — і це остаточно закріпило моє бачення — були численні історії про прояви гідності… Захисники «Зміїного острова», бригада «АЗОВ», яка трималася тижнями… солдат, який підірвав міст, щоб зупинити російський наступ, знаючи, що загине разом із ним, медики, цивільні, які взяли до рук зброю й рятували солдатів, тварин, яких вивели в безпечне місце, та безліч інших подій. Я намагався стежити за всіма ними, але не зміг. Я хотів знати і цінувати всі ці вчинки гідності – героїзм звичайних громадян – мужність, що перевищувала те, що вважалося можливим, – стійкість перед обличчям звірств і жахливих дій ворога.
Тож я звернувся до своїх шановних друзів із Житомирського політехнічного державного університету з проханням дозволити мені запропонувати таку ідею: створити архів подій, описаних тими, хто був свідком або брав участь у цих численних актах гідності, щоб зберегти, вшанувати, дослідити та віддати їм належну шану, починаючи з «Актів гідності» Президента. Я знав, що ЖДУ має всі можливості для цього… неймовірних студентів, освічених професорів та співробітників, а також керівництво та адміністрацію, які розглянуть пропозицію такого характеру. Пропозицію прийняли. Зараз це найкраща нагода зберегти ці історії для нащадків.
Берт Ватсон Флорида, Сполучені Штати Америки