Дитинство Віталія було сповнене праці у селі Жерделі. Він був найстаршою дитиною в сімʼї, тому багато обов’язків лягало саме на нього, це і викарбувало такі риси характеру як працьовитість і відповідальність. Зростав серед сільських буднів, допомагав батькам, а після навчання у школі одразу пішов працювати. Згодом створив власну сімʼю, разом із дружиною Марією придбали дім, а найбільшим щастям для них стали дві донечки: Світланка і Даринка. Мріяв побувати на випусковому старшої донечки, але доля вирішила інакше… 2024 рік змінив усе… Віталій Кирилюк пішов захищати Україну. Донька Світлана розповідає, що її батько пройшовши тримісячне навчання – був відправлений на ротацію військових, де кожен день – межа між смертю та життям. Одного дня на передовій ворог застосував дрон зі снарядом, і вибух приглушив усіх, а його побратима завалило землею. Тоді Віталій зазнав поранення руки, але при цьому побачивши під завалами свого побратима Олександра, допоміг йому вибратись. Однак атака ворога продовжувалась… і другий дрон потужно вдарив по їхнім позиціям. Захисники України прийшли до тями, коли вони вже були у машині, і їх вивозили з місця смерті. Віталій просив подзвонити його рідним побратима Олександра: «скажи, що зі мною все добре!». Захисників відправили до госпіталю, та навіть там небезпека не припинилася: у будівлю влучив шахед саме тоді, коли Віталію робили операцію по видаленню кінцівки правої руки, і поставили два апарата Ілізарова на обидві ноги. Після влучання у будівлю госпіталю, військового доправили в лікарню, де йому зробили ще чотири операції. Однак… через велике навантаження на серце 22 вересня 2024 року об 11:43 Віталій покинув цей світ. Поховання відбувалося у його рідному селі Жерделі Бердичівського району, на Житомирщині. Пам’ятаю, який це був дуже трагічний день для його родини та усіх односельчан. Віталія Кирилюка згадують добрим, усміхненим, щирим, мужнім чоловіком, людиною з великим чуйним серцем і жагою до праці. … Є історії про людей, які підтвердужють, що справжня гідність вимірюється не роками, а вчинком одного дня. Віталій із тих, чиє життя варте вдячності за порятунок свого побратима, а самому довелося пройти страждання і залишити про себе гідну пам'ять.
